Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 22.05.2018, 09:56
                   

Старокостянтинівська
загальноосвітня
школа І-ІІІ ступенів №1
 
 


Вітаю Вас Гость
 

Форма входу
Меню сайту
Корисні посилання
Категорії розділу
МАН [0]
Атестація вчителів [0]
Предметні тижні [2]
Конкурси [3]
Наше опитування
Який предмет тобі найбільше подобається?
Всього відповідей: 113
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Готуємось до ЗНО та ДПА

Головна » Статті » Наково-методична робота » Предметні тижні

Усний журнал “Жертви твої, рідний краю”

   (За матеріалами краєзнавчої  конференції)

                     

            Мартинюк Оксана Василівна,

            вчитель української мови та літератури

            Юрчук Валентина Петрівна,

            вчитель історії, учні 10Б класу

 

                     Старокостянтинів, 2008

                 Україна:1932-1933рр.  Трагічні сторінки історії

  Мета. Формувати щирі людські почуття, співчуття до трагічної долі рідного        народу, громадянську відповідальність за його майбутнє.

  Обладнання. Ілюстрації до теми, хліб, колоски, перев’язані чорною стрічкою, записи класичної музики, відеозапис «Час правди 1933-го»

                                  Хід усного журналу

  Вступне слово вчителя. Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмислює своє минуле.

     Не сьогодні сказано:

          Час народжувати і час помирати,

          Час руйнувати і час будувати,

          Час розкидати каміння і час збирати,

          Час мовчати і час говорити.

     Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

  (Звучить класична музика. «Лакримоза»)

      Сторінка 1.День пам’яті жертв голодомору.

  Учень. Щороку в четверту суботу листопада відзначається День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій.

     Політика радянського уряду не брала до уваги проблеми селян, а непомірні хлібозаготівельні плани призвели до жахливого голоду, який розпочався в 1931 році. В історію цей голод увійшов під назвою «голодомор». Йосип Сталін не бажав чути прохання керівництва України про зниження планів хлібозаготівель. У селян не залишалося навіть посівного зерна. У мирний час у країні від голодної смерті вмирали мільйони людей, а уряд робив спроби це приховати, навіть засоби масової інформації замовчували страшні масштаби голоду.

     Інші держави пропонували допомогу Радянському Союзу, але Йосип Сталін категорично відмовлявся від усіх пропозицій. Він бажав одноосібно правити у величезній імперії. Так, саме на імперію він прагнув перетворити Радянський Союз.

     Селяни, які чудом вижили, тепер стали слухняними, боязкими рабами системи. Настав час «приручити» інтелігенцію. Щоб досягти мети, усі засоби підходили, варто було просто оголосити цілком невинну людину «ворогом народу» - і справу вирішено! За допомогою морального тиску, тортурів, погроз примушували зізнаватися в неіснуючих злочинах. Після цього на людей чекали тортури на засланні, жахи в’язниці або навіть смертна кара.

     У той час було знищено безліч національно свідомих людей, здебільшого талановитих науковців, митців, педагогів тощо. Найбільшого розмаху репресивні заходи держави набули в 1937 -1938 роках – не було ліку числу знищених урядовців, колгоспників, письменників, лікарів, конструкторів…Сотні тисяч людей «оптом» проходили у фіктивних кримінальних справах. Більшість із них так ніколи й не повернулися з таборів. Багатьох реабілітовано вже посмертно.

  Учениця. Загалом, протягом XX століття Україна пережила три страшні голоди: 1921 -1923рр.,1932 – 1933рр., 1946 – 1947рр. Найбільш масовим був другий голод. За оцінками істориків, тоді загинуло майже десять мільйонів людей. Це складало близько половини населення східної та центральної України. Жахлива правда: відповідно до підрахунків істориків, Україна кожного дня втрачала 25000 чоловік, кожної години – тисячу чоловік, кожної хвилини від голоду гинуло 17 чоловік. Науковці визначили, що середня тривалість життя Населення для чоловіків складала близько семи років, а для жінок – близько одинадцяти років. Відлуння голодомору, на думку дослідників, наша держава відчуває і на сучасному етапі. Зокрема, якби свого часу вдалося уникнути голодомору, то населення України складало б майже 100 мільйонів чоловік.

     У травні 2003 року відбулося спеціальне засідання Верховної Ради України, на якому було визнано голодомор 1932 – 1933 років актом геноциду українського народу. 10 листопада вперше в історії Організації Об’єднаних Націй голодомор 1932 – 1933 років було визнано трагедією України та інших держав колишнього Радянського Союзу. Парламенти багатьох країн прийняли резолюції та декларації, у яких голодомор в Україні визнано геноцидом і засуджено політику, що призвела до загибелі мільйонів людей у мирний час.

     При цьому уряди багатьох країн наголошують, що метою цих заяв не є зведення рахунків із минулим. Минуле вже не можна змінити, але важливо, щоб кожен усвідомив, що збереження історичної пам’яті про трагічні події допоможе уникнути повторення трагедії.

      Сторінка 2. Злочин проти власного народу.

  Учень 1. 75 років тому по Україні гуляла смерть. Смерть без війни, без посухи чи потопу, чи якогось іншого стихійного лиха, чи моровиці. Смерть спустошила села і хутори, і живі не встигали ховати мертвих, - на поміч їм викликали військові підрозділи. Смерть мала ім’я – голод.

     Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долю якого випало багато лиха. Майже кожне століття, як свідчать джерела, позначене голодними роками, наслідками епідемій, війнами, чужоземними навалами.

     Дивна історія великого народу, що не мав навіть коротенького відліку часу для перепочинку задля відновлення сил. Найбільших втрат зазнала Українасаме у ХХ столітті. Кривавим і тернистим видався її шлях до незалежності. Багато безіменних могил залишив по собі український народ, а скільки сліз і страждань забрали з собою ті хлібороби, яких позбавили життя новоявлені пророки. Від жовтневого перевороту до чорнобильської катастрофи, від розстрілу під Крутами до мільйонів жертв упродовж трьох голодоморів.

     Жахливим злочином проти власного народу став штучний голод 1932 – 1933 років за механізмом творення і страхітливими наслідками його слід занести до книги трагічних дат в історії людства.

     Голод 1933року – не історична минувшина. Він живе в пам’яті очевидців, жагучим болем відгукуючись в їхніх серцях.

     Дух мільйонів замучених селян, їхні тіні й невгамовний біль закликають нас прокинутися від летаргічної сплячки, не піддаватися зневірі, а попри наші сьогоднішні негаразди намагатися донести правду про найтрагічніші сторінки в історії народу до наших дітей, онуків. Нехай вони передадуть їх прийдешнім поколінням.

 

  Учень 2. Вклонімось пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932 – 1933 роках, пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття.

     Сьогодні, в час перебудови і очищення, починаємо осмислювати самі себе. Кожна людина і весь народ: що ж з нами сталося? При світлі сьогодення сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від псевдо політичного диктату і страх. Кожна людина осмислює по-своєму, озираючись на перейдені відстані.

     На десятиріччя можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочинів. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію – на догоду диктаторові. А з пам’яттю народу нічого не вдієш. Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується, щоб там не було.

 

  Учениця. Літа 7441-го від сотворіння світу (літа 1933-го від Різдва Христового) був в Україні Великий Голод.

     І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих , і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

     Страшна картина в українських селах. Там люди вмирають з голоду. Вмирають нащадки славних українських козаків, про героїчні подвиги яких гриміла слава по всім світі.

     Голод було спровоковано, щоб учинити масове винищення кращих синів українського народу, на майбутні роки тримати його в страхові, нерівності, покорі.

     І все це піддавалось забуттю. Рік за роком нашаровувалося, начебто заростало диким поростом неозоре поле людських смертей, покручених доль. Розкорчуймо нашарування років, вибираймо з безпам’ятства людські імена і долі.

              Стань, Народе, без ліку й числа,

              Хором траурним, пам’ятним колом!

              Стань вінком, стань життя ореолом!

              Хай почує весь  пагорб і кожна ограда,

              Що засуджено Зло і проміниться Правда,

              Омріяна Правда!

     Господи! Страждання, муки і горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй, і біди, й погибель від землі й народу сущого відведи!

     Сьогодні ми ще раз звертаємося до теми голодомору, щоб відтворити трагедію подільського селянства у спогадах. Хто, як не жертви голоду? Нині живі, вони мусять сказати про себе і про тих, кому не судилося дожити до сьогодення.

 

 

      Сторінка 3. Спогади очевидців.

  (Показ фрагментів відеозапису «Час правди 1933-го»

  Учениця 1. Своїми спогадами про голодомор 1933-го року ділиться з нами Чеховська Євдокія Степанівна, жителька села Андронівка Старокостянтинівського району.1918 року народження.

     - Я дуже добре пам’ятаю ці часи, коли всі думки зводились до відшукування їжі. У нашій сім’ї було троє дітей, серед них я, найстарша. Будучи досить дорослою, я разом з батьками працювала в колгоспі. Там давали пайок, який був баландою-варивом з висівок, дерті, горохового борошна. Батьки брали з собою невеличку посудину, одержували кілька черпаків цієї баланди і несли її нам. Але що могли дати ці кілька ложок? А пізніше перестали видавати і це. Особливо запам’ятались мені жнива. Люди ходили за трактором і збирали ті колоски пшениці, які залишались у полі. Це також здавалось державі. Працювати було дуже важко: стерня колола ноги, немилосердно пекло сонце, цілий день ходиш, зігнувшись, збираючи колоски. А коли хтось хотів взяти зерна додому, того били і навіть саджали в тюрму. Врожаї в цьому році були дуже великі, але одночасно з цим люди пухли з голоду. Дві підводи їздили щодня по вулицях і збирали мертвих. А одного разу по селу поширилася чутка про те, як жінка вбила і з’їла свою дитину. Адже коли довгий час голодуєш, то якась дивна байдужість витісняє всі інші почуття. Ти думаєш про те, де знайти їжу. Та більшість людей харчувалися рослинною їжею. З приходом весни наша їжа трохи урізноманітнилась, тому що з’явилась лобода, кропива, липове листя. Але незважаючи на це, мій молодший братик почав пухнути. Щоб його врятувати, тато взяв всі цінні речі, які в нас були(золоті сережки, перстень, кілька хусток) і поїхав на Кубань. Ми не хотіли його відпускати тому, що пам’ятали випадок, який трапився з чоловіком нашої сусіди: він також поїхав на заробітки, але не повернувся. Розповідали про те, що по дорозі туди він вкрав буханець хліба, і за це його вбили. Сім’я не знала навіть, де це трапилось. І ми дуже хвилювались за нашого тата. Через два тижні він повернувся, привіз кілька пудів кукурудзи, паляницю і навіть кілька кілограмів борошна. Це було справжнє свято. Посходились наші родичі, сусіди, всім давали потрохи кукурудзи. Її мололи і варили таку кашу. Так ми не померли з голоду. Важливу роль відіграло й те, що наше село розміщене біля самого лісу. Там ми збирали гриби, ягоди, горіхи, дикі груші й яблука. І так харчувались. Але деякі люди не витримували і їли здохлих тварин: котів, собак, коней. Проте, не знаю, як в інших селах, а в нашому таких людей було не дуже багато. В основному їли лише рослинну їжу.

                                                                            Записала Нестерчук Лілія.1993р.

  Учениця 2. Спогади свідка голодомору 1932 -1933років  

                          Лисько Л.П. м. Старокостянтинів.

     - У 1929 році почали по селах району організовували колгоспи. Але селяни не хотіли вступати до колгоспу, туди йшли тільки дуже бідні селяни, в яких нічого не було. Коли агітація не подіяла, власті почали примушувати заможних селян здавати худобу, посівне зерно, інвентар до колгоспу. Хто не здав добровільно, забирали все примусово, це називали розкуркуленням, цих людей засуджували і висилали до Сибіру або саджали у тюрму. Як вже було зазначено, до колгоспу вступали бідні люди і безпорадні. Таких було мало, і вони не могли дати ради ні тій худобі, що була відібрана в заможних селян, ні тим полям, що були засіяні їхнім зерном. Тому був повальний падіж скота, гинули посівні.

     Таким чином і дійшли до голодомору в 1933 році.

     Про ті часи важко згадувати. У селі Бабине Синявського району, що поряд з Ілляшівкою, вимерло половина жителів. Ті, що залишились, їли мертвих. Люди ловили і вбивали дітей, дорослих, варили з них холодець і їли. Мусіли боятися один одного. Батьки боялися пускати самих дітей до школи.

     У тому ж 33-ому році були постанови уряду про хлібопоставки з України. Примушували збирати ще недозріле зерно і здавати. Недозрілий хліб збирали. Його багато пропадало. Коні пухли, гуляли по вулицях, шукаючи якусь їжу. Вони здихали там, де блукали, а люди кидалися на них і варили з них страви. Люди хворіли на рахіт, пухли і вмирали.

     Щоб якось вижити, діти лазили по деревах і збирали пташині яйця. Ті, хто бував у Києві, розповідали, що багато людей цілими днями ходили по смітниках, шукаючи хоч яких-небудь об’їдків.

     По селах їли полову. В кого була закрита картопля у ямах, її зберігали, щоб на довше вистачило, вона перетворювалася на жижу, крохмаль, але люди мусили цю жижу їсти.

      1934 рік вже був урожайним.

                                                                         Записав Лисько Василь. 1993р.

  Учениця 3. Спогади свідка голодомору

                     Зиб’юка Сави Андрійовича, м. Старокостянтинів.

     - Був я тоді ще малим, але в пам’яті залишився той страшний рік.

     Все почалося восени 1932 року. Врожай у нас забрали весь, до останньої зернини. Я був ще малим, але добре пам’ятаю, як мати варили пісний куліш.

     Взимку тридцять третього року люди почали пухнути, далі – вмирати. Пам’ятаю: одного разу мати заховала стакан пшона, де лежав молодший брат Захар. Через деякий час до хати увійшли четверо чоловіків – голова сільської ради, міліціонер, два уповноважених. Почали обшукувати все: розбивали глечики, кололи стіни, колупали піч. Один з них підійшов до колиски з молодшим братом, вийняв його, вигріб пшоно і, вийшовши на двір, розсипав його по землі.

     Якось мати мене вели городом, як тут я побачив чоловіка, на якого страшно було дивитись. Ноги його були настільки напухлі, що аж світились. Віддалік лежала жінка з дитиною, на яких теж було страшно дивитись. Голод був страшний. Корову в нас забрали. Дітей в нашій сім’ї було четверо. Мало хто дожив до весни. А хто дожив, змушений був виходити в поле. Траплялось і таке, що людина, з’ївши трошки пшениці, падала й одразу ж вмирала.

     А їли все, що попадало під руки: лободу, кропиву. Перебратись в якесь місце проживання було неможливо, бо ніяких документів у нас не було. Старші люди казали, що голодомор тридцять третього у нашому селі – Великому Чернятині – забрав більше, як 200 чоловік.

                                                                Записала Воробець Лариса. 1993 р.

 

      Сторінка 4. Причини трагедії в житті українців.

  Учениця 1. Голод 1932 – 1933 років тим, чим був голок ост для євреїв і різанина 1915 року для вірмен. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні.

     Кинув він і чорну тінь на методи досягнення радянської системи. Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сталін та його поплічники дивилися на це інакше.У1933 році помічник Сталіна на Україні, що керував компанією зерно заготівель, заявив: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйонів життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»

  Учениця 2. Голодне лихоліття, яке випало на долю українського народу, найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найбільш незахищеними.

     Жахливим випробуванням стали 1932 -1933 роки, упродовж яких масово гинули діти в містах і селах. Вони тихо помирали, не дочекавшись допомоги.

     Гинули без ліку і часу.

     Селян довели до такого фізичного виснаження, що батьки добивали своїх дітей, аби прогодувати людським м’ясом інших, які зосталися. Випадки канібалізму були частими.

     Ганебним і злочинним було відверте вбивство дітей за розкрадання «соціалістичної власності».7 серпня1932 року було видано постанову, яку народ назвав декретом про «п’ять колосків». Судові органи чинили безнаказно глум над дітьми, дорослими, забивали їх за те, що піднімали з колгоспного поля декілька колосків.

     Смертність дітей сягала 50 і більше відсотків загальної кількості померлих.

     Таким чином, дитяча смертність збільшує соціально – демографічні рамки жертв голодомору і засвідчує глобальний характер і катастрофічні наслідки для українського народу. Голод 1933 року чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від нього ще не вдалося повернути – ні матеріальних, ні тим більше людських.

  Учениця 3. Чорне вороння зграями ширяло над селами, що зацепеніли в тяжкому смертному сні.

     Танули на обширах України важкі сніги весни 1933 року, являючи світові трупний сморід, апокаліптичні видива, спів мірні хіба що з картинами Страшного суду.

     Голод і Поділля. Поділля і голод. Чи можна вигадати щось не доречніше, щось безглуздіше, ніж поєднання цих двох слів? На оцих кольору воронячого крила просторах, на оцих родючих пагорбах і рівнинах, в оцих вишневих подільських селах, на зелених берегах цих річок і білих від птаства ставів – голод? В нашій, щедро обдарованій природою Україні немає, здається, краю щедрішого, ніж оцей. Як же так сталося, що ця земля не зуміла порятувати своїх працьовитих господарів? На нашій чорній совісті голодна смерть хліборобів.

  Учениця 4. Ми підійшли до критичного пункту трагедії 1933 року, коли треба вияснити питання  про причини голодомору. Навколо нього точаться дискусії. Одні вважають голод непередбачуваним результатом економічної катастрофи. Інші – знаряддям розпланованого й холоднокровно здійсненого геноциду. В українській діаспорі існує думка про те, що Сталін за допомогою штучно створеного голоду винищив саме українське селянство – чи то на Кубані, чи то на Україні або в Північному Кавказі.

     Насправді першопричиною голоду був економічний колапс, який поступово охоплював країну в результаті спроб замінити товарно – грошові відносини прямим продуктообміном і «стрибком» в індустріалізацію.

     По – друге, голод1933 року було свідомо перетворено на голодомор. Мільйони людей заплатили своїм життям, аби лишилася непорушною легенда про побудову економічного фундаменту соціалізму. По – третє, хлібозаготівлі в Україні використовувались як форма терору голодом.

Категорія: Предметні тижні | Додав: st-sc1 (25.11.2008)
Переглядів: 2423 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.0/1 |
Всього коментарів: 1
1  
О_о......я теж там брала участь..я модна tongue

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright MyCorp © 2018
Створити безкоштовний сайт на uCoz