Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 21.11.2017, 04:36
                   

Старокостянтинівська
загальноосвітня
школа І-ІІІ ступенів №1
 
 


Вітаю Вас Гость
 

Форма входу
Меню сайту
Корисні посилання
Наше опитування
Хто завітав на наш сайт?
Всього відповідей: 113
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Крок у "доросле" життя"


"Став школярем — став "дорослим"", — говорять багато батьків.
Але ж якщо замислитися, йому-бо лишень 6—7 років. Не така вже й дорослість. Просто додалося в житті відповідальності, а безтурботності і спонтанності поменшало. Життя тепер йде за суворим режимом. Добре, якщо дитина з дитинства до цього привчена. На довгі 11 років час маленької людини розділений на 45-хвилинні уроки та 15-хвилинні перерви. Від дитини вимагається сидіти тихо і стримано, тому їй так дуже хочеться побігати і попустувати.
Перший раз у перший клас — це, звичайно ж, велика і радісна подія. Але в житті дитини це ще й колосальний стрес, особливо якщо вона не ходила у дитячий садочок. Навіть найсміливіша дитина відчуватиме хвилювання від того нового, що входить у її життя, тривогу від невідомості, яку несе оце нове життя, радісне збудження від переходу в новий статус — більш дорослої і самостійної людини.
У життя школяра входять не тільки розклад, а й необхідність займатися тим, що потрібно, а не тільки тим, що цікаво. І батькам, і вчителю важливо знати: треба організувати життя школяра так, щоб завжди залишався час на нього са¬мого, на його власні бажання, хоч якими безглуздими вони здавалися б дорослим (гратися в машинки чи ляльки, читати, розфарбовувати).
Дітей, які сприймали б навчання в школі як радісне і захоплююче заняття, — одиниці. Майже для всіх школа — це праця, робота, яка вимагає чималих затрат і відмов від чогось, що подобається.
Дивно, але факт: ми, дорослі, повертаючись зі своєї роботи, вважаємо, що відпочинок ми заробили і можемо подивитися телевізор (значно безглуздіше заняття, ніж гра, слухання музики чи розмови дітей по телефону), а дитина, відсидівши у школі шість уроків, сходивши на музику і на плавання (де їй знову-таки доводилося слухатися тренера чи вчителя), на нашу дорослу думку, відпочинку не заслужила, особливо якщо ще не зробила уроки.
Дитині необхідно відпочивати, тим більше в початковій школі. Звичайно, природа дала їй величезний ресурс, і вона може витримати майже будь-яке навантаження. Але якою ціною? Ціною свого здоров'я. За даними Міністерства охорони здоров'я, до закінчення школи більшість її випускників уже має букет хронічних захворювань. Здорова дитина в 11-му класі — велика рідкість. А здорового відмінника можна записати в Червону книгу як зникаючий вид.
Зі школярем відбувається і таке важливе психологічне явище: його почина¬ють оцінювати сторонні. Коли він був малюком, його оцінювали в основному тільки мама і тато. Дитина звикла до того, якою їй треба бути, щоб мама не кричала, а тато похвалив. У школі її починають оцінювати інші, "чужі" люди. І оцінювати дуже конкретно — у цифрах. Оскільки очевидно, що діти — різні, а шкільна програма — одна на всіх, то точно станеться так, що якась дитина абсолютно не відповідатиме тим чи іншим вимогам програми й одержуватиме погані оцінки. Цю шкільну неминучість часто не хочуть прийняти ні батьки, ні вчителі, ні згодом діти. Шкільна оцінка абсолютно необґрунтовано стає такою значимою, що за нею дуже часто губиться сама дитина. Одержавши "два" з ма¬тематики і відповідну реакцію дорослих, дитина часто починає почуватися поганою. Не просто тому, що погано написала контрольну, а поганою остаточно і безповоротно.
Відчуття власної „поганості” переносити дуже важко, дитина намагається бути кращою. Але хоч яким би був подальший результат, вона опиняється в пастці. Від старання виправитися вона починає хвилюватися, тривожиться і знову робить багато помилок, навіть якщо знає матеріал. Вона знову одержує погану оцінку й особливу реакцію дорослих, остаточно почувається "поганою" і недостойною. 
Якщо їй вдається справитися з тривогою, одержати хорошу оцінку і після цього схвальну реакцію, дитина може почуватися хорошою. 
Але хорошою з умовою, котру тепер треба завжди виконувати, інакше тебе не вважатимуть хорошою, а значить — не любитимуть. У результаті, як ми вже знаємо, дитина звикає орієнтуватися в усьому на зовнішню оцінку, хоч хто і в чому б її оцінював. Вона стає залежною і невільною, її самооцінка знижується, впевненість у собі зникає, бажання вчитися вмирає оста¬точно.
Школа – тяжка повинність?
Якщо першокласник у свій перший день іде до школи з перед¬чуттям майбутнього дива, з великим інтересом до нового шкільного життя, то вже через кілька тижнів він розуміє, що таке школа: багато неприємного старання, дивних і жорстких правил, осуду, критики і насильства над його особистістю. Щоденний похід сприймається ним як тяжка повинність. Зникає мотивація, інтерес до навчання. На жаль, дуже багато таких дітей і багато таких шкіл. Але є й інші навчальні заклади, й інші діти, які йдуть туди з радістю, бо їхня школа — це те місце, де їм по-справжньому цікаво. Хотілося б, щоб це було повсюдно, але... надто від багатьох факторів усе за лежить.

Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz